Міжнародна політика завжди була і значною мірою залишається сьогодні за своєю суттю міждержавною політикою. Зовнішня політика держав багато в чому визначає характер міжнародних відносин як попередніх, так і сучасної епохи. Вона справляв безпосередній вплив на функціонування, характер і перспективи розвитку всієї системи міжнародного життя. Діяльність окремих індивідів і навіть існування міжнародних організацій та інших учасників міжнародних відносин суттєво залежить від того, як до них ставляться держави. Окрім того, держава є універсальною формою політичної організації людських спільнот, адже зараз практично все людство, за незначними винятками, об'єднано в держави, їх налічується у світі майже 200. Усе це в сукупності з ресурсами та потенціалом держав дозволяє визначити їх як головних центральних акторів міжнародних відносин. Розглянемо дане положення, яке в найзавершенішому вигляді характерне для представників політичного реалізму в ТМВ, детальніше.
Держава має певні форми. Форма держави – це спосіб організації та здійснення державної влади. Її основними елементами є:
1) політичний режим – сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні та перехідні політичні режими;
2) форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносин з населенням. Історично склалися дві форми державного правління – монархія (абсолютна або необмежена, дуалістична і парламентська або конституційна) та республіка (президентська, парламентська, президентсько-парламентська і парламентсько-президентська);
3) державний устрій – територіальний устрій держави, який характеризує її поділ на певні складові частини, взаємовідносини між ними, а також кожної з них з державою в цілому. Виділяють унітарні держави, які можуть бути централізовані та децентралізовані, і складні держави. Серед останніх слід виокремити федерації (договірні та конституційні), конфедеративні утворення, імперії та державні унії (особисті – Бельгія і незалежна держава Конго при Леопольді II у 1885 – 1907 pp.; реальні – Австро-Угорщина у 1867 – 1918 pp.; Об'єднане королівство Швеції і Норвегії у 1814 – 1905 pp.; унії, що розвиваються – Британська Співдружність націй).
Крім того існує термін "велика держава" – поняття, що у політичному контексті позначає державу, яка не просто велика за розміром території та чисельністю населення, а ще й володіє потужним військовим і промисловим потенціалом, що робить можливим її визначальний вплив на перебіг подій у світі. У XX ст. такими державами були Радянський Союз і Сполучені Штати Америки, зараз – країни "великої сімки" на чолі з США, а також певною мірою Росія і Китай як ядерні держави, які є постійними членами Ради Безпеки ООН.
Треба відзначити, що різні держави мають неоднакову національно-державну могутність, а, звідси, і нерівні можливості захищати свій суверенітет. З цих позицій розрізняють наддержави, великі держави, середні держави, малі держави і мікродержави. Наддержави виділяються за трьома головними ознаками: 1) здатність до масового руйнування планетарного масштабу, в т.ч. завдяки наявності ядерної зброї; 2) здатність справляти вплив на умови існування всього людства; 3) неможливість зазнати поразки від окремої держави або коаліції держав, якщо до такої коаліції не входить одна наддержава. Великі держави справляють суттєвий вплив на світовий розвиток, але не домінують у міжнародних відносинах, їх реальні можливості найчастіше обмежуються певним регіоном. Середні держави мають міцний вплив у своєму найближчому оточенні. Це відрізняє їх від малих держав, вплив яких слабкий. Однак малі держави мають достатньо засобів для збереження своєї незалежності та територіальної цілісності. Мікродержави в принципі нездатні захистити свій суверенітет власними силами. Найчастіше до мікродержав відносять країни, населення яких не перевищує 1-2 млн. чол.